Читати книгу - "Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України"

Гопак (від укр. гоп! – вигук під час танцю; від нього ж походять дієслова гопати – тупати, гопкати – стрибати) – традиційний український народний танець, який започаткували запорозькі козаки. Виконують його сольно чи групами у швидкому темпі з використанням віртуозних, карколомних стрибків.

Однак гопак – це не тільки танець. Науково доведено його зв’язок із бойовими мистецтвами через схожість великої кількості елементів танцю з рухами боротьби. Так, візантійський історик IX ст. Лев Діакон, описуючи походи князя Святослава у своїх «Хроніках», називав волхвів «дітьми сатани», котрі навчалися мистецтва воювати за допомогою танців. Згодом мандрівника з Франції, який випадково потрапив на Запорізьку Січ, здивував такий факт: козаки весь день тренувалися під власний спів, при цьому їхні рухи були дуже схожі на танцювальні.

…гопак виник у побуті Війська Запорізького, тому спочатку цей танець виконували тільки чоловіки? Сучасний гопак танцюють і чоловіки, і жінки, однак чоловіча партія залишається провідною. У виконання гопака включають елементи хореографічної імпровізації: стрибки, присядки, обертання й інші артистичні рухи.

У Музеї історичних коштовностей України зберігаються відлиті із золота фігурки чоловіків-танцюристів: вузькі чоботи, широкі шаровари, вишиванки, довгі вуса. Усі вони дуже нагадують козаків, однак ця скульптурна група датована VI ст.!

Бойовий гопак – це система духовного та тілесного вишколу, котра спрадавна існувала на українських землях, про що переконливо свідчать славні перемоги наших предків, часто над чисельно сильнішим супротивником. Протягом століть життя українського народу під чужим пануванням будь-які прояви національної культури, а тим паче бойової, зазнавали жорстоких переслідувань. Тому до наших днів практично не збереглися цілісні методики самовдосконалення, якими користувалися скитські воїни, руські дружинники та запорізькі козаки, хоча в багатьох українських родах ще не перервався ланцюг таємного передавання знань про бойове мистецтво від батька чи діда до сина чи онука.

Відродження бойового гопака розпочалося 1985 р., коли львів’янин Володимир Пилат став систематизувати знання, зібрані по крихтах від майстрів двобою, розкиданих по всій території колишнього СРСР. Узявшись за дослідження народних танців, В. Пилат звернув увагу на багатство й різноманітність їхніх рухів. Він виявив, що українські танці, особливо надзвичайно популярні серед козацтва гопак та метелиця, містять дуже багато елементів, не поширених у танцювальних традиціях інших народів і схожих на бойову техніку: удари ногами в стрибку, різноманітні кроки, відбивання, підсікання, «повзунці», «присядки», «тинки», «копняки» тощо. Пізніше ці рухи склали основу бойового гопака.

…іноді бойовий гопак порівнюють із капоейрою – афро-бразильським бойовим мистецтвом з елементами танцю, музики й акробатики? Капоейра постала з потреб у самозахисті темношкірих рабів від наглядачів. Оскільки руки рабів часто були сковані, більшість ударів у капоейрі завдають ногами, з опорою на одну чи дві руки.

Гопаківці виборюють призові місця не лише в показових виступах, а й у контактних двобоях. Але гопак виходить за межі звичайних уявлень про вид спорту чи бойове мистецтво. Бойовий гопак – це потужний молодіжний рух, що захоплює й об’єднує українців в усьому світі. У багатьох країнах, де живуть наші співвітчизники, діють школи цього танцю.

Відомо, що запорожці володіли кількома техніками боротьби. До сьогодні дійшли назви спас, хрест, сварга, гойдок, проте знання про сутність цих бойових мистецтв практично втрачено. Відомо тільки, що, наприклад, гойдок призначався в основному для розвідників-пластунів. За цією технікою боєць «приклеювався» до ворога, повторював усі його руху, а в разі помилки супротивника нападав, брав його в полон або знищував. Мало вивчений і спас, який використовувався для захисту.

Основною релігією в сучасній Україні є християнство, а більшість вірян належать до православної традиції. Згідно з усталеною церковною версією, перше знайомство України з християнством належить до I ст., коли апостол Андрій проповідував на київських горах і благословив заснування майбутньої столиці.

…Андрій Первозванний був першим учнем Ісуса Христа, одним із його апостолів? Цей святий є покровителем України, Росії та Шотландії, його вважають першим благовісником Євангелія Христового на землях України: коли апостоли кидали жереб, вирішуючи, куди кому йти проповідувати Христову віру, Андрієві випала Скіфія, тобто землі сучасної України. У пам’ять про Андрія Первозванного в Києві, на тому місці, де апостол нібито встановив перший хрест, у 1212 р. було споруджено дерев’яну Церкву Воздвиження Чесного Хреста Господнього, а також зведено церкву святого Андрія (1086 р.) та храм Святого Андрія Первозванного на Андріївському узвозі (XVIII ст.).

Перші історичні свідчення про християнство в Київській Русі належать до IX ст. 988 року за велінням князя Володимира Святославовича було масово охрещено жителів Києва, а згодом – й інших міст держави. У результаті християнство зробилося провідною релігією Русі.

У літописі «Повість минулих літ» уміщено легенду про вибір віри. Під 986 р. літописець розповів про відвідини Києва волзькими болгарами «віри магометанської», «німцями з Риму» та юдеями. Володимир Святославович вислухав послів, але всім їм відмовив. Останнім прибуло посольство з Візантії. Навіть після захопливої промови грецького «філософа» Володимир виявив витримку, сказавши: «Пожду ще трохи», бо «хотів він розізнати про всі віри». Під наступним 987 р. уміщено розповідь про посольство, яке київський князь вислав до Волзької